Олена Телига

Киевский Словарь
Пам'ятники Київа
Діячі культури Олена Теліга ¹

Пам'ятник Олені Телізі (КПІ, 2009р.)
вул. Політехнічна,

Памятна монета Національного банку України

Пам'ятна міднонікелева монета Національного банку України

Хреста поставлено (1992р.) на місті розстрілу фашистами української націоналістки, поетеси, Олени Теліги.
Бабин яр

Відновленний Хрест, замість порубаного невідомими злодіями , встановлений в пам'ять розстріляних фашистами у Бабиному яру Олени Теліги та багатьох інших українських націоналістів

пам'ятна дошка на домі де під час окупації жила Олена Теліга
вул. Толстого, 25

пам'ятник Олені Телізі встановлений київською громадою 25 лютого 2017р. у Бабиному ярі
вул. Олени Теліги,

пам'ятник Олені Телізі пошкоджений комуно-анархістами невдовзі по встановленню...

¹ Теліга (Шовгенова) Олена Іванівна (1906-1942) - українська поетеса, літературний критик, діяч української культури.
3 1918р. родина мешкає у Києві, Олена вчиться в жіночій гімназії Дучинської. Батько був урядовцем УНР, тому в 1920-х роках родина емігрує до Чехії, де Олена закінчила історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі та одружується з кубанськив козаком Михайлом Телігою.
З вибухом Другої світової війни стає українською націоналісткою - вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН). В осени 1941р., коли німці захопили Київ, українська емігрантська інтелігенція почала повертатися до рідної столиці. Олена Теліга разом із Уласом Самчуком і кількома друзями приїздить до окупованого Києва - міста юності, не сподіваючись, що на неї тут чатує небезпека.
В окупованому німцями Києві Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, співпрацює з редакцією "Українського слова", видає тижневик літератури і мистецтва "Літаври". Після арешту і закриття німцями редакції "Українського слова" Олена не пішла у підпілля, продовжувала виказувати непокіру німцям за це і була заарештована гестапо. За даними істориків, 22 лютого 1942р. українську письменницю-патріотку, разом з чоловіком та соратниками, було розстріляно у Бабиному Яру.

Моя душа й по темнім трунку
Не хоче слухати порад,
І знову радісно і струнко
Біжить під вітер і під град.

Щоб, заховавши мудрий досвід
У скриньці без ключа і дна,
Знов зустрічати сірий розсвіт
З вогнем отрути чи вина…

Щоб власній вірі непохитній
Палить лампаду день і ніч
І йти крізь грудні - в теплі квітні,
Крізь біль розлук - у щастя стріч.

А перехожим на дорогах
Без вороття давать дари
І діставать нові від Бога,
Коли не вистачить старих.